=The lost blogger=

   Існує прадавня легенда про заблукалого блогера..

   "Він був як і всі, прагнув ділитися, наповнювати цей світ часткою своєю душі, зігрівати інших сокровенним спогадом, щирим словом, особистою вдалою знахідкою, нелегко віднайденою на обширах цього світу, будь то дивовижна мелодія, цілюща стрічка чи варта уваги книга..
   Він безкорисливо боровся із сірістю, мокаючи скромний пензель у райдугу своєї душі, даруюючи всім охочим по потребі: штрихи для кутиків посмішки, малюнки добра, нариси правди і справедливості, жаданий обрис Надії..
   Він справляв неповоротку крапку на жваву кому або розсікав її,  засіваючи поле спустошеності трійчастим зерням трикрапки, котре завше прийметься, коли не зневіритись..

   Але.. одного разу він зник, полишив своє місце і подався у мандри крізь невідоме. На його квітниках забуяла трава, потіснивши цвіт мальв, конюшин, родендронів, занурене у самотність небо, супило своє чоло, ховаючи блакить, а картина з малям, що у яслах, потріскано блідла під сонцем на стінах домівки..

   Та в серцях усіх тих, у кого зростив він Любов до безмежного, неозорого світу, до свого зітканого суперечностями єства і до ближніх своїх, як знайомих, так і перехожих, береже своє сяйво й донині пам'ять про нього, і Віра в його вороття."

І щоночі шепочуть їх губи безшумну незриму молитву:

"І буде настрій: блоговий,
І звучатиме: Слово.."