Еталони і негативи

17.10 - неділя, мабуть, одна з найеталонніших у цьому році, якщо взагалі не в житті)
Пробуватиму повторювати і долати ці досягнення в наступні.
--------------------------------------------------------------------------
А 18-10 - День прожитий марно. Не люблю себе.
Я знаю що я дещо суб*єктивний в цьому плані, але за що ми всі себе любимо? І чи справді є за що?
Сумніваюся,що ті, в кого як виявляється "є за що", чесні навіть перед самим собою - завше є якась перекручення, заввищення їхнього значення і ролі, помпезність отака собі.  А насправді ж, вони - ..  принаймні не мають аж так собою пишатися і тулити всюди.
А тим хто, справді має за що любити і поважати себе, і зізнається в цьому сам на сам, усвідомлюючи і свої недоліки і помилки (які мають бути у меньших обсягах ніж переваги, за логікою, адже чого тоді пишатись-любитись - якщо 1 + і 10 - у тебе), я готовий низько вклонитися.
Мені буде за честь потиснути їм руку. У мене буде тоді взірець на кого рівнятися в цім житті. Якщо це люди чесні, справедливі, вольові. Та чи багато таких? І чи Ти один із них? Подумай. Відпиши.

=Рядки=

Світ перевернувся.
(Це тільки для мене і то, не зовсім відповідає дійсному стану речей, зате звучить дуже пафосно).
Сталося тільки те, що я розділив ліжко з трьома.. (а може і більше, не пам*ятаю вже скількох їх було..)  годинами сну.  Деякі альтернативні варіанти завершення попереднього речення мене б також цілком влаштували б, але це лише альтернативні варіанти. Принаймні поки що:)
---------
 Відбувається процес внутрішньої трансформації мого морально-хворого механізму світо-сприйняття. Виявляється, іноді можна робити і те, що, як  мені здавалося, не правильне і хибне. Я і раніше робив подібні речі, але це ставалося або внаслідок незалежних від мене обставин або робилося неусвідомлено. Зрідка, може, десь там, у цих ситуаціях і виявлялася моя воля, але важко пригадати, було чи не було це якось пов'язано якщо і не з повною передачею , то хоча б з частковим поділом  відповідальності за ці діяння з кимось іще.

А зараз же я це сам усвідомлюю, несу за це повну особисту відповідальність, і що найцікавіше, мені це подобається.  Якихось перегибів я не витворяю, та мені поки що це і не треба. Чим радикальніше, тим більш відповідальніше. А от із задоволенням від цього інтересно: в силу ризику і гостроти воно буде досить високого рівня, але в разі якихось наслідків (відп-сті), не певен, що цей рівень не зменшиться.
І хай він буде задовільним цей рівень, хай це стане яскравим спогадом життя, який потім в старості ностальгійно згадуватиметься, але як це все сприйматиметься, якщо опісля - настане якась незгода, неприємність -середня\велика? Чи достатнім буде спогад і втіха від нього, коли ти потім терпітимеш негативні наслідки цих спогадів?
Класно було б сказати, що це закон природи\життя: такий собі урівноважений порядок видачі +, з наступною також самою видачею мінусів. За все необхідно розплачуватися.
Але чи це дійсно так?